Поворотна фінансова допомога: правові аспекти

На практиці нерідко виникає необхідність отримання поворотної фінансової допомоги (позики) від сторонніх осіб: засновників, дружніх підприємств або звичайних контрагентів. У цій статті ми розповімо про те, на що потрібно звернути увагу під час здійснення таких операцій.

Правові особливості

Згідно з пп. 14.1.257 ПКУ поворотна фінансова допомога (ПФД) - це сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Договір ПФД з правової позиції є договором позики, що підтверджують і податківці (див., наприклад, листи ДФСУ від 12.03.2016 р. № 5314/6/99-99-19-02-02-15, від 18.04.2016 р. № 8645/6/99-99-19-02-02-15, від 25.01.2017 р. № 1420/6/99-99-13-02-03-15, від 03.04.2017 р. № 6839/6/99-99-13-02-03-15).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання коштів або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦКУ).

Отже, сторонами договору позики можуть бути будь-які особи, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці та фізичні особи - громадяни.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (170 грн), а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦКУ).

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦКУ). Водночас на практиці юридичні особи зазвичай укладають саме договір надання позики (ПФД).

Під час його складання необхідно звернути увагу на такі моменти.

За нормами ч. 1 ст. 1048 ЦКУ позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч. 2 ст. 1048 ЦКУ договір позики вважається безпроцентним, якщо:

1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (850 грн), і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін;

2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Як бачимо, відносини щодо передання коштів за договором позики, у яких однією із сторін є юридична особа, до зазначених винятків не потрапляють. Тому в договорі позики важливо вказати, що проценти за користування позикою не нараховуються. Якщо цієї фрази не буде, типово договір позики вважатиметься оплатним (див. з цього приводу листи Мін'юсту від 14.04.2004 р. № 19-5-375, ВСУ від 01.03.2015 р.). Тоді розмір процентів визначатиметься на рівні облікової ставки НБУ (зараз - 12,5 %).

Разом з тим сторони зазвичай уникають надання процентних позик, побоюючись, що такі операції можуть прирівнюватися до фінансової послуги (про це йдеться далі).

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦКУ позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1049 ЦКУ).

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦКУ).

Задля уникнення непорозумінь, пов'язаних зі строком повернення позики, умови бажано вказати в договорі.

Положення ч. 1 ст. 1050 ЦКУ передбачають, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦКУ. Тобто боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦКУ).

Якщо договором установлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦКУ (ч. 2 ст. 1050 ЦКУ).

У разі невиконання позичальником обов'язків, установлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦКУ, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 1052 ЦКУ).