Суперечки платників податків і податківців у справах щодо сплати податків на неналежні бюджетні рахунки й помилки з кодами бюджетної класифікації та, як наслідок, із бюджетними рахунками в платіжних дорученнях, уже неодноразово доходили до вищих судових інстанцій (див. ухвали ВАСУ від 14.05.2014 р. у справі № 2а-17922/12/2670, від 08.08.2013 р. у справі № К/9991/38036/12).
Однак, трапляються випадки, коли у призначенні платежу помилково не вказано ідентифікаційний код фізособи-підприємця, що здійснив сплату податку.
Йдеться про постанову ВСУ від 30.01.2018 р. у справі № 810/875/17.
Так, ДПІ повідомила підприємця про наявність заборгованості зі сплати єдиного податку за березень 2015 року, а 1 грудня 2015 року отримала від підприємця оригінал квитанції від 19.03.2015 про сплату єдиного податку разом із заявою, в якій підприємець просив зарахувати здійснений платіж за призначенням, оскільки під час сплати податкового зобов'язання у квитанції про сплату єдиного податку у призначенні платежу допущена помилка, а саме не вказано ідентифікаційний код підприємця.
В подальшому фахівцями контролюючого органу проведено перевірку своєчасності сплати до бюджету єдиного податку. Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, позивачем порушено вимоги п. 295.1 ПКУ, а саме: порушено граничний строк сплати суми грошового зобов'язання з єдиного податку. На підставі акту перевірки та згідно ст. 122 та ст. 126 ПКУ контролюючим органом прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено штраф.
Однак в цій справі ВСУ погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного податку, оскільки помилкове не зазначення в реквізитах платежу ідентифікаційного коду підприємця не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк.
Верховний Суд України знову зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчинював дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету.
