Останні роки ДПС активізувала фактичні перевірки ФОП - насамперед щодо застосування РРО/ПРРО та наявності ліцензій. Для підприємця це завжди ризики, зокрема простою і штрафів. Водночас закон чітко встановлює межі, у яких контролери можуть діяти.
У цій статті проаналізуємо судову практику на базі релевантних постанов ВС, щоб ви мали під рукою аргументи для заперечень і, за потреби, для судового захисту.
Підстави для фактичної перевірки
Чітко визначений вичерпний перелік обставин, за наявності яких можливе проведення фактичної перевірки, міститься в п. 80.2 ПКУ. Серед таких підстав - отримана інформація про можливі порушення податкового законодавства платником; необхідність контролю за обігом готівки, РРО, трудових відносин (неоформлені працівники) тощо. Перевірку не можна проводити довільно чи "для профілактики" - у контролюючого органу має бути конкретний привід, передбачений законом. В аналізованій постанові ВС звернув увагу, що податківці повинні не лише мати таку підставу, а й правильно її оформити рішенням про призначення перевірки (наказом). Наказ обов'язково видає керівник ДПС (або заступник), згідно з п. 80.2 ПКУ він має містити посилання на норму ПКУ (юридична підстава) та стислий опис фактичної підстави, що стала приводом для перевірки.
Мінімізуйте ризики під час перевірок, використовуючи інструменти LIGA360. Наше рішення дозволяє отримати доступ до актуальних планів перевірок від ДПС та інших органів, забезпечуючи вашій компанії можливість своєчасно адаптуватися до регуляторних вимог. Використовуйте наші алгоритми дій для підготовки до можливих інспекцій та оптимізуйте реакцію на вимоги контролюючих органів. Переконайтеся в перевагах LIGA360, замовивши персональну презентацію.
Процедура проведення перевірки
Податкові інспектори зобов'язані дотриматися визначеного алгоритму дій під час прибуття на фактичну перевірку.
По-перше, перевірку проводять у робочий час і в присутності платника або його уповноваженого представника чи особи, яка фактично здійснює розрахункові операції (наприклад, продавця, касира) - це випливає зі змісту ст. ст. 80 і 81 ПКУ. Якщо на момент приходу перевіряльників сам підприємець відсутній, він має право делегувати присутність уповноваженій особі.
По-друге, перед початком перевірки посадові особи ДПС мусять пред'явити службові посвідчення та вручити під розписку наказ про перевірку (а також направлення на перевірку, якщо його передбачено) - п. 81.1 ПКУ. Невручення документів уповноваженим особам платника або вручення їх неуповноваженим особам є порушенням процедури.
Для прикладу, розглянемо свіжу постанову ВС від 30.10.2025 р. у справі № 380/11701/24. У цій справі ФОП оскаржував податкове повідомлення-рішення, винесене за результатами фактичної перевірки. Верховний Суд дійшов висновку, що контролюючий орган допустив істотні порушення цих вимог під час проведення перевірки. Зокрема, було встановлено, що податківці не дотрималися порядку призначення і проведення фактичної перевірки: наказ про перевірку не містив належної конкретизації підстав і не був вручений уповноваженій особі платника до початку перевірки, а саму перевірку проводили без присутності уповноваженого представника ФОП.
Верховний Суд підкреслив, що такі порушення процедури фактичної перевірки, передбаченої ст. ст. 80 та 81 ПКУ, мають наслідком незаконність самої перевірки. Як наслідок, усі рішення (у тому числі податкові повідомлення-рішення) за результатами такої перевірки підлягають скасуванню. Суд нагадав усталену позицію: якщо платник податку в позові вказує на незаконність перевірки, суд спершу перевіряє дотримання процедур її призначення і проведення, і в разі підтвердження порушень визнає всі результати перевірки незаконними, навіть не переходячи до розгляду суті виявлених порушень. Тобто виявлені під час перевірки порушення платника не можуть бути підставою для штрафів, якщо саму перевірку проведено з порушенням закону. У постанові Верховний Суд застосував саме цей підхід: установивши порушення ст. ст. 80, 81 ПКУ з боку контролюючого органу, суд визнав спірне податкове повідомлення-рішення протиправним і скасував його.
Висновки у справі ФОП узгоджуються з попередньою практикою Верховного Суду, хоча еволюція підходів варта уваги. Зокрема, у постанові від 12.10.2021 р. у справі № 120/5729/20-а Верховний Суд так само став на бік платника. Суд підтвердив, що наказ на фактичну перевірку було оформлено з порушеннями: у ньому не було конкретизовано фактичних підстав перевірки (лише загальні посилання на норми), не зазначено, які саме можливі порушення або сумнівні операції стали приводом, та не зрозуміло, на підставі яких відомостей контролюючий орган дійшов висновку про ризики. До того ж перевірка відбулася без присутності належного представника підприємства, що прямо суперечить вимогам процедури. За таких обставин Верховний Суд погодився із судами першої інстанції, що наказ на перевірку був неправомірним, а відповідно податкові повідомлення-рішення, винесені за її результатами, підлягають скасуванню.
Надалі практика ВС уточнила вимоги до змісту наказу на перевірку. Зокрема, у постанові від 28.05.2024 р. у справі № 280/1431/23 Верховний Суд зазначив, що суди повинні перевіряти як наявність обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, так і дотримання вимог абз. 3 п. 81.1 ПКУ під час оформлення наказу. Тобто треба оцінювати і законність приводу для перевірки, і достатність відображення цієї підстави в наказі, та узгодженість між ними. Верховний Суд звернув увагу, що пп. 80.2.5 ПКУ містить дві самостійні фактичні підстави для фактичної перевірки (наявність отриманої інформації про можливі порушення або здійснення визначених законом контрольних функцій). Тому в наказі податківці повинні не лише послатись на цю норму, а й чітко вказати, яка саме фактична підстава (інформація про порушення чи здійснення контрольних заходів) зумовила рішення про перевірку - або обидві, якщо мали місце одночасно. Формулювання може не дослівно повторювати текст закону, але має бути достатньо конкретним і змістовно відповідати нормі. Наприклад, якщо підстава - отримана інформація про можливе порушення, наказ повинен хоча б містити фразу про "наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення" чи посилання на документ (лист, скаргу тощо), що став приводом і містить таку інформацію. У разі комбінованої підстави - відобразити обидва аспекти.
Мінімально достатній обсяг інформації в наказі - це зазначення конкретної фактичної причини перевірки поруч із посиланням на норму закону. Такий мінімум, на думку Верховного Суду, дає платнику загальне уявлення про підставу та предмет перевірки, і відповідає вимогам п. 81.1 ПКУ. Якщо наказ містить цю мінімально достатню інформацію щодо підстави, він не вважається оформленим із суттєвим порушенням закону і, відповідно, не є протиправним. Недоліки формулювань, які не перешкоджають реалізації прав платника, не стануть підставою для скасування наказу. Саме таку правову позицію висловив ВС у згаданій справі № 280/1431/23, ставши на бік податкового органу (суди дійшли висновку про правомірність наказу та відмовили в задоволенні позову). Аналогічного підходу дотрималася розширена палата Касаційного адмінсуду ВС у постанові від 26.03.2024 р. у справі № 420/9909/23. Там Верховний Суд скасував рішення нижчих інстанцій і відмовив у позові підприємства про скасування наказу на перевірку, фактично підтвердивши: формальне незазначення всіх деталей у наказі не робить його автоматично незаконним, якщо основні (мінімально необхідні) відомості про підстави там присутні.
Отже, порівнюючи ці рішення, можна простежити спільну лінію: податкову перевірку буде визнано незаконною, якщо контролюючий орган не мав належних підстав або грубо порушив процедуру її призначення/проведення. У більш нових справах 2023 - 2024 рр. (№ 280/1431/23, № 420/9909/23) Верховний Суд уточнив стандарти: не кожна неповна деталь у наказі робить його протиправним, якщо мінімальні вимоги інформації виконано. Водночас ці рішення підтвердили, що обґрунтованість підстав і дотримання процедури перевірки оцінюють у сукупності. У постанові від 30.10.2025 р. № 380/11701/24 Верховний Суд фактично застосував наведені підходи: оцінив і підстави, і процедуру. З'ясувавши, що в цьому випадку податківці не виконали навіть "мінімальний стандарт" (тобто ані належної підстави, ані дотримання процедур ст. 81 ПКУ не було забезпечено належним чином), Суд став на захист платника податків, як це було і в попередній практиці в подібних ситуаціях.
Таким чином, легітимність фактичної перевірки залежить від двох ключових чинників: наявність законних підстав (приводу) та суворе дотримання процедури її проведення. Відсутність або неналежність будь-якого з них робить перевірку протиправною, що підтверджує стабільна судова практика.
ПРАВОВИЙ ГЛОСАРІЙ
1. ПКУ - Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI.
_____________________________________________© ТОВ "ІАЦ "ЛІГА", ТОВ "ЛІГА ЗАКОН", 2026
У разі цитування або іншого використання матеріалів, розміщених у цьому продукті LIGA360, посилання на LIGA360 обов'язкове. Повне або часткове відтворення чи тиражування будь-яким способом цих матеріалів без письмового дозволу ТОВ "ЛІГА ЗАКОН" заборонено.
