Працівник, який уклав трудовий договір на роботу за сумісництвом, перебуває в трудових відносинах із підприємством, установою, організацією, фізичною особою, має право на оплачувану щорічну відпустку, у т.ч. щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці.
Однак під час установлення права сумісників на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці слід зважати на вимоги ст. 9 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР та Порядку застосування відповідного Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого наказом Мінпраці від 30.01.1998 р. № 16.
Додаткова відпустка за особливий характер праці надається пропорційно до фактично відпрацьованого часу. У розрахунок часу, що надає право працівникові на таку відпустку, зараховуються дні, коли він фактично був зайнятий на роботах з особливим характером праці не менш як половину тривалості робочого дня, установленого для такої категорії працівників.
Беручи до уваги те що структура робочого часу медичних працівників, як правило, включає, крім основної діяльності (час прямого контакту із хворими), допоміжну діяльність (передання зміни, робота з медичною документацією, підготовка до маніпуляції, процедури тощо), а також потрібний приватний час, працівники, які працюють за сумісництвом на 0,5 ставки (щодня), об'єктивно не можуть бути зайняті на роботах з особливим характером праці не менш як половину тривалості робочого дня, установленого для цієї категорії працівників.
Своєю чергою, облік часу, відпрацьованого у зазначених умовах, провадиться власником або вповноваженим ним органом. Тож остаточне рішення щодо надання щорічної додаткової відпустки медичним працівникам у кожному конкретному випадку ухвалює керівник закладу з урахуванням названих вимог.
За повідомленням Управління Держпраці у Чернігівській області
