З погляду класифікації, статус мікропідприємства визначається не лише доходом, а й вартістю активів та чисельністю персоналу. Тому навіть при перевищенні доходного критерію (понад 40 млн грн) підприємство може залишатися "мікро", якщо інші показники відповідають вимогам законодавства. Практичний наслідок для бізнесу - розмежування податкового та бухгалтерського підходів: перехід до податкових різниць і квартальної декларації не змінює автоматично правила ведення бухобліку.
У частині фінансової звітності діє імператив: мікропідприємства мають складати спрощену звітність за формами №1-мс і №2-мс відповідно до НП(С)БО 25. Водночас закон дозволяє добровільно перейти на "повні" форми за НП(С)БО 1, якщо це доцільно для управління або взаємодії з контрагентами чи інвесторами. Щодо періодичності - виникає подвійний режим: до органів статистики подається лише річна звітність, а до податкових органів - ще й проміжна (квартальна), разом із декларацією з податку на прибуток. Для ФОП ці правила не застосовуються, однак для юросіб це означає збільшення адміністративного навантаження у звітні періоди.
Щодо питання нарахування резервів і забезпечень, то законодавство надає мікропідприємствам право (але не обов'язок) не створювати резерви відпусток, гарантійних зобов'язань і сумнівних боргів, визнаючи витрати "за фактом". І ключове: це право не залежить від того, чи є підприємство високодохідним платником податку на прибуток. Тобто навіть після переходу до квартального звітування і застосування податкових різниць підприємство може не змінювати підхід до резервів, якщо це закріплено в обліковій політиці.
Більше деталей - у статті "Мікропідприємство стало високодохідним: чи потрібно нараховувати резерви"
