На думку Миндоходовелектронна версія періодичного видання, у тому числі і повністю ідентична паперовій версії, не являється друкованим ЗМІ і є окреме електронне ЗМІ, операція по поширенню якого фактично є інформаційною послугою і підлягає обкладенню ПДВ по ставці 20 %.
Нагадаємо, що операції з поставки (підписці) періодичних видань друкованих ЗМІ звільняються від ПДВ.
Таке формулювання наводить на думку, що ЗМІ - це суб'єкти, які створюють і поширюють періодичні видання, а звільнення поширюється на постачання друкованими ЗМІ різних періодичних видань, у тому числі чом би і не електронних.
Складність застосування пільги відносно електронних періодичних видань обумовлена звичними пропусками законодавства у сфері інформаційних технологій.
Оскільки податківці за звичаєм залишили без уваги моменти, які не вписуються в їх бачення, і не особливо піклувалися про логічний зв'язок між елементами своєї теорії, то виникає низка запитань без відповідей, наприклад:
- з розподілу ЗМІ на друкарські і аудіовізуальні випадають електронні видання, що розміщуються в Інтернет або поширювані на дисках. До того ж визначення аудіовізуального ЗМІ узято із Закону про телерадіомовлення, який регулює лише стосунки у сфері телевізійного і радіомовлення. Якщо повірити податківцям і розвинути цю тему, то можна прийти до абсурдної вимоги про наявність у розповсюджувача електронних копій друкованих ЗМІ ліцензії на телерадіомовлення;
- інформаційною послугою, якою так ексклюзивно названо поширення електронної версії періодичного видання, точно також можна назвати і поширення друкарського видання (лист від 07.10.2013 р. № 12633/6/99-99-19-04-02-15).