Вища школа адвокатури НААУ проаналізувала рішення суду щодо звільнення за прогул під час перебування за межами України. Йдеться про рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.05.2023 р. у справі № 607/5324/23.
Спробуйте VERDICTUM в LIGA360. Аналізуйте тексти судових рішень, формуйте аргументи. Деталі за посиланням.
Обставини справи свідчать, що працівниця педагогічного університету звернулася до роботодавця із заявою про надання їй відпустки без збереження зарплати із 2 лютого 2023 року до завершення карантину згідно п. 3-1 ст. 25 Закону України «Про відпустки».
Проте роботодавець, розглянувши заяву та лист Університету від 01.02.2023 № 82/40-04 повідомив її про те, що за приписами п. 3-1 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відпустки» відпустку без збереження зарплати за бажанням працівника надають в обов`язковому порядку матері або іншій особі, зазначеній у ч. 3 ст. 18 цього Закону, для догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину на відповідній території. Тож відповідною територією, на якій оголошено карантин, є території України.
Натомість, як вбачається з доданих позивачем до заяви про відпустку копій документів, починаючи з 04.03.2022 року, вона разом дитиною перебуває поза межами території України, тобто поза межами відповідної території, на якій оголошено карантин. Тому позивача повідомлено, що у неї відсутнє право на отримання відпустки по догляду за дитиною віком до 14 років на період оголошення карантину.
Зважаючи, що працівниця не вийшла на роботу 03.02.2023 року, 06.02.2023 року та 10.02.2023 року, про що Університетом було складено акти про відсутність на роботі, її було звільнено за прогул.
Суд вказує на те, що в період дії воєнного стану роботодавець за заявою працівника, який виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, в обов`язковому порядку надає йому відпустку без збереження зарплати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів. Однак саме по собі право на відпустку не надає працівнику право використати відпустку самовільно, крім випадків, передбачених трудовим законодавством. Але із такою заявою працівниці не звернулася.
Також суд зазначає, що у роботодавця не виникло обов`язку надати позивачу відпустку без збереження зарплатив обов`язковому порядку, на підставі положень ст. 25 Закону України "Про відпустки» або ч. 4 ст. 12 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", оскільки за приписами згаданих положень ст. 25 Закону України "Про відпустки", визначена цією нормою відпустку надається матері або іншим особам (визначених законодавством), у разі перебування їх на території України.
До того ж, як встановлено судом, працівниця та її син у січні 2023 року і по даний час, перебувають за межами України, тому відповідач правомірно відмовлено позивачу у наданні відпустки, передбаченої п. 3-1 ч. ч. 1 статті 25 Закону України «Про відпустки», оскільки вона надається у разі перебування їх на території України.
Позивач не подав доказів необхідності здійснення догляду за дитиною, оскільки навчання у школі не зупинялося, не призупинялося, та і не проводилося дистанційне навчання через карантин.
Додатково переглядайте публікацію «Відпустки без збереження заробітної плати: підстави та особливості надання у 2023 році».
Де читати про трудові зміни в умовах воєнного стану? У рішенні LIGA360:HR. Особливості дистанційної роботи, найму і звільнення працівників, бронювання й війського обліку та інші актуальні питання. Замовте LIGA360 - дізнавайтеся першими про найважливіше.
