Виходячи з приведеного в Інструкції № 59 визначень поняття "Службове відрядження" - поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи і організації, які повністю або частково містяться (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів, на певний термін в інший населений пункт для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи, - у відомстві дійшли висновку про те, що ця Інструкція застосовується підприємствами, установами, організаціями, які повністю або частково містяться (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів.
До цих же суб'єктів застосовуються і норми добових витрат, встановлені Постановою № 98.
Отже, для усіх інших (що не мають бюджетного фінансування) підприємств норми вказаних документів обов'язковими до виконання не є.
Проте, їх цілком можна узяти на озброєння при складанні локальних актів з відрядних питань.
Судячи з набору цитат, приведених Мінюстом в якості відповіді на питання про можливість закріплення норм добових витрат в колективному договорі, автори роз'яснення швидше за все хотіли нагадати, що розмір встановлених підприємством норм не може бути менше тих, які встановлені для бюджетників.
У відношенні ж формування витрат на відрядження Мінюст справедливо відмітив рівність усіх працедавців перед нормами НКУ.
Так, до складу витрат на відрядження включаються:
- документально підтверджені витрати, з нею пов'язані, а саме на проїзд (у тому числі провезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відряджання і назад, так і по місцю відряджання (у тому числі на орендованому транспорті), на оплату вартості проживання в готелях (мотелях), а також включених в такі рахунки витрат на харчування або побутові послуги (прання, чищення, ремонт і прасування одягу, взуття або білизни), на наймання інших жител, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду і перебування в місці відряджання, у тому числі будь-які збори і податки;
- не підтверджені документально, на живлення і фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з таким відрядженням в межах території України, але не більше ніж 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження, а для відряджень за кордон - не більше 0,75 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такий відрядження.
Інші "надмірності", надані працівникові у зв'язку з відрядженням, фінансуються працедавцем без права віднесення цих сум до складу витрат для цілей оподаткування (лист від 13.02.2012 р. № 54-0-2-12/7.2).
