ВСУ склав збірку виводів, викладених у своїх рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення на підставах неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих же норм господарського і матеріального права, внаслідок чого прийняті різні за змістом судові рішення у сфері господарських стосунків. Автори листа відмітили, зокрема, наступне.
1. Згідно ч. 2 ст. 231 ХКУ можливе одночасне стягнення пені і штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань. У інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не обмежує учасників господарських стосунків передбачати в договорі одночасне стягнення пені і штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленій ст. 627 ГКУ.
2. Згідно ч. 6 ст. 232 ХКУ нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом або договором, припиняється через шість місяців з дня, коли зобов'язання має бути виконане. Наслідуючи п. 1 ч. 2 ст. 258 ГКУ, з вимогою про стягнення штрафних санкцій особа може звернутися до суду впродовж одного року з моменту невиконання зобов'язання.
3. У випадку якщо за договором лізингу сума платежу, яка визначена в іноземній валюті на день виникнення у відповідача зобов'язання по його сплаті, перераховується в гривні і якщо надалі на день фактичної оплати не змінюється, то з моменту перерахунку зобов'язання є гривневим і у разі прострочення його сплати боржник згідно ч. 2 ст. 625 ГКУ на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (висновки від 01.08.2012 р.).
