Приводом для судових баталій стали витрати на алкоголь, понесені директором підприємства для проведення прийому представницького характеру, та вартість проданого платником легковика. Верховний Суд підтримав позицію колег з нижчих інстанцій та задовольнив позов столичного підприємства про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. Останніми податківці визначили для платника суми грошових зобов'язань з ПДФО та військового збору, а також збільшили суму грошового зобов'язання з ПДВ. Позиція судів обґрунтовувалася недоведенням фіскальним органом складу податкового правопорушення.
Так, на думку податківців, підприємство повинно було утримати ПДФО з коштів, які виплатили директору по авансовим звітам як відшкодування за придбання алкогольних напоїв. Податківці розцінили ці кошти як додаткове благо, а отже - і донарахували позивачу ПДФО та військовий збір.
Своєю чергою, підприємство доводило, що мали місце представницькі заходи з метою розширення ділових партнерських відносин, підвищення попиту на товар, що реалізують, для створення відповідного іміджу підприємства. Ось для цього директор і придбавав відповідну продукцію. Це підтверджували відповідний наказ по підприємству, чеки про покупки.
По-перше, Верховний Суд підкреслив, що для спірних правовідносин не можна застосовувати положення наказу Мінфіну № 1026, яким встановлені витрати для бюджетних установ. По-друге, як вказано у постанові, представницькі витрати є різновидом адміністративних витрат, які належать до загальногосподарських, спрямованих на обслуговування та управління підприємством в розумінні п. 18 П(С)БО 16 "Витрати". А будь-яких застережень щодо порушення приписів цього стандарту підприємством-позивачем податковий орган не встановив. Тож і витрати, понесені на придбання спиртних напоїв директором товариства з метою обслуговування представницького заходу, є представницькими. Тому до загального місячного (річного) оподаткованого доходу директора підприємства не можна включати кошти, отримані ним від товариства під звіт на організацію та проведення прийомів (заходів) представницького характеру. Відповідно з них не утримують ПДФО та військовий збір.
Наступні свої претензії податківці обґрунтували висновком про заниження позивачем податкових зобов'язань внаслідок продажу легкового автомобіля за ціною, яка не відповідає дійсній звичайній ціні цього транспортного засобу та його технічному стану. Податківці розцінювали різницю в цінах як додаткове благо фізособи-покупця, яке слід було оподаткувати тим же ПДФО.
Але з'ясувалося, що автомобіль на момент продажу послужив підприємства уже п'ять років, неодноразово потрапляв у ДТП та за час експлуатації повністю амортизований. Суди вказали, що податківці неправомірно застосували в цій ситуації п. 173.1 ПКУ щодо визначення середньоринкової вартості автомобіля. Адже ця норма регулює питання визначення доходу від продажу рухомого майна продавцем-фізособою. Тож Порядок визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоцикл мопедів, затверджений постановою КМУ від 10.04.2013 р. № 403, мають застосовувати продавці - фізособи, а не юрособи. Аналіз норм ПКУ доводить, на думку Верховного Суду, що юрособа виступає податковим агентом у разі виплати фізособі доходу (у грошовій або не грошовій формі), а от у разі продажу юрособою власного транспортного засобу таке товариство не є податковим агентом. Тому визнали помилковими висновки податкового органу про заниження позивачем ПДФО від реалізації рухомого майна.
Щодо ПДВ та військового збору судді на підставі аналізу норм ПКУ дійшли до висновку про відсутність бази оподаткування податком у встановлених податковим органом розмірах, що доводить безпідставність збільшення грошових зобов'язань з цих податків та обумовлює протиправність застосування штрафних (фінансових) санкцій з усіх трьох видів податків.
Суд визнав, що податковий орган, посилаючись на реалізацію автомобіля за ціною нижче середньоринкової вартості, не навів будь-яких мотивів, з посиланням на відповідні докази, за яких такі обставини свідчили б про порушення товариством норм податкового законодавства та доводили законність донарахування відповідачем відповідних податків. А отже Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність прийнятих податковим органом спірних податкових повідомлень-рішень.
Джерело: постанова Верховного Суду від 09.07.2019 р. у справі № 826/15481/18
Більш ніж 70 млн. судових рішень можна знайти у системі VERDICTUM. Вона додатково надає можливість швидкого пошуку інформації про судове засідання, пошуку інформації щодо певного судді, перегляду ухвалених за справою судових рішень та багато інших зручних інструментів для бізнесу і звичайних громадян.
Бажаєте отримати тестовий доступ до системи VERDICTUM - тисніть сюди.
