Договори перевезення: загальна характеристика й особливості їх окремих видів

Договір перевезення: загальна характеристика

Визначення договору перевезення у Цивільному кодексі України (далі - ЦКУ) відсутнє - натомість законодавець формулює окремі дефініції для кожного з різновидів перевезення.

Узагальнивши їх, виходить, що договором перевезення є договір, за яким одна сторона (перевізник) зобов'язується надати другій стороні (замовнику, назви якого за договором можуть бути різними залежно від його виду - пасажир, фрахтувальник, відправник тощо) послуги з транспортування осіб/багажу/надання місця в транспортному засобі тощо, а замовник зобов'язується оплатити надані йому послуги. Здебільшого договори перевезення належать до публічних.

Договори перевезення можуть бути консенсуальними, тобто такими, що вважаються укладеними з моменту досягнення сторонами згоди щодо їх істотних умов. Можливим є укладення й реальних договорів перевезення, наприклад, таким є договір перевезення вантажу, який вважають укладеним із моменту передання вантажу транспортній організації.

Договори перевезення зазвичай є оплатними, навіть якщо про це не вказано в договорі, і двосторонніми, адже обидві сторони наділені правами й обов'язками.

З огляду на різноманіття видів транспорту й договорів у сфері перевезення, для кожного виду є свій масив нормативно-правових актів, що регулюють відносини між перевізником та клієнтами.

На боці перевізника під час здійснення перевезень, як правило, є спеціальний суб'єкт, що має право на надання таких послуг. Адже для здійснення перевезень, з огляду на складність і відповідальність такої діяльності, необхідно отримати ліцензію, яка підтверджує відповідність перевізника всім необхідним вимогам.

Ліцензійні умови з вимогами до перевізників різняться залежно від виду перевезень, що здійснює підприємство.

Наприклад, з 2016 року діють Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів залізничним транспортом (постанова КМУ від 09.12.2015 р. № 1168).

Щодо спеціальних вимог до перевезень іншими видами транспорту нині діють такі ліцензійні умови:

·Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, затверджені постановою КМУ від 02.12.2015 р. № 1001;

·Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів повітряним транспортом, затверджені постановою КМУ від 10.03.2017 р. № 134;

·Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів річковим, морським транспортом, затверджені постановою КМУ від 23.12.2015 р. № 1186, тощо.

Порядок розірвання договорів перевезення визначають як загальними нормами цивільного та господарського законодавства, так і спеціальними - щодо окремих галузей перевезень.

Наприклад, у сфері автоперевезень діє загальний порядок, згідно з яким зміна чи розірвання договору в односторонньому порядку без згоди сторін допускається лише у випадках, установлених договором або законом.

Тим часом випадки розірвання договору з автомобільним перевізником в односторонньому порядку законами не встановлені. Такий висновок було покладено в основу постанови ВГСУ від 21.09.2011 р. у справі № 4/1/11, у якій суд зауважив, що позивач мав би право на розірвання договору на перевезення пасажирів автомобільним транспортом на автобусних маршрутах загального користування лише у випадку неодноразового порушення перевізником вимог чинного законодавства й умов договору, при цьому такі випадки мали бути зафіксовані шляхом складання актів установленої форми.

Важливо

Нерідко на практиці окремі підприємці плутають договори перевезення із суміжними договорами - транспортного експедирування, і намагаються захищати свої права у судовому порядку, посилаючись на відповідні положення законодавства про перевезення в тих випадках, коли на практиці експедитор не виконував і не зобов'язаний був виконувати функцій перевізника.

Зокрема, у постанові від 11.06.2013 р. у справі № 48/644-31/269-16/263-2012 ВГСУ, відмовляючи у задоволенні касаційної скарги замовника транспортно-експедиторських послуг, зазначив, що експедитор - це суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта й за його рахунок виконує чи організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування. Водночас умовами укладеного з експедитором договору доручення не було передбачено покладення на відповідача функцій перевізника, доставки вантажу в пункт призначення та видачі його одержувачу, а лише організацію перевезення. Тому посилання позивача на норми законодавства про перевезення в обґрунтування порушень із боку експедитора не були взяті судом до уваги.

Підписуйтеся на наш канал у Telegram і сторінку в Facebook, щоб завжди бути в курсі бухгалтерських подій.