Плата за користування майном (ст. 762 ЦКУ) є тим еквівалентом, який отримує наймодавець за те, що надав в найм майно. Вона може виражатися як в грошовій (що загально прийнято в цивільному обороті), так і в натуральні формі (наприклад, надання послуг наймодавцеві, чи виконання робіт). Якщо сторони визначили плату за користування в грошовій формі, то це може бути як фіксований платіж, так і відсоткове значення. На цьому наголосили судді ВС КЦС в постанові від 07.08.2024 р. № 757/18462/21-ц.
За загальним правилом, сторони договору найму самостійно визначають розмір плати. Тому за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Законодавець в такому універсальному регуляторі приватних відносин як ЦКУ не кваліфікує плату за користування майном як істотну умову договору.
Для тих випадків, коли сторони не домовилися про розмір плати, він визначається з урахуванням: споживчої якості речі; інших обставин, які мають істотне значення. До таких можна віднести, зокрема, рік виробництва речі, її функціональні властивості, розташування речі тощо.
Тобто, у разі, коли в договорі найму (оренди) не визначений розмір орендної плати, "вмикається" той інструментарій (спосіб визначення плати), що закріпив законодавець у другому реченні частини першої ст. 762 ЦКУ. Тому навіть у тому разі якщо сторони не домовилися про розмір платиу договорі найму (оренди) - це не "знищує" такий договір. Варто підкреслити, що договір, і зокрема договір найму (оренди) вчиняється для того щоб "породити" відповідний результат, а не для того щоб згодом констатувати його неукладеність, вочевидь для того щоб не виконувати обов'язки, які "з'явилися" з такого договору.
Радимо також ознайомитися зі статтею «Орендодавець відмовив у подальшій оренді земділянки, але орендар продовжує нею користуватись: що стосовно цього думає ВС»
Як працювати ефективніше й уникати ризиків для твоєї компанії? З рішенням LIGA360. Тільки зараз замовляй на вигідних умовах Special program.
