На відміну від інших суб'єктів первинного фінансового моніторингу, банки мають дотримуватися не лише загального Порядку № 322, а й спеціальної Інструкції № 193, яка встановлює додаткові вимоги до формування та подання повідомлень.
Проблема полягає в тому, що саме для банків передбачено окремий формат обміну даними, який охоплює різні типи повідомлень - від облікових до тих, що стосуються порогових операцій, підозрілої діяльності чи замороження активів. Це створює складну систему контролю, де кожна помилка у формуванні файлів може призвести до відмови у прийнятті інформації або до претензій з боку регулятора.
Особливу увагу слід звернути на те, що банки працюють через Автоматизовану транспортну систему НБУ, а не через електронний кабінет, як інші СПФМ. Це означає, що бухгалтерські та комплаєнс-підрозділи банків мають забезпечити правильне формування XML-документів, дотримання структури реквізитів та використання кодів довідників.
Отже, для банків інформаційна взаємодія з Держфінмоніторингом є більш складною та багаторівневою, ніж для інших суб'єктів. Це вимагає від бухгалтерів та відповідальних працівників особливої уважності до процедур, аби уникнути ризиків у сфері фінансового моніторингу.
Щоб дізнатись більше деталей та практичних рекомендацій радимо прочитати аналітичний матеріал: «Інфообмін між банками та Держфінмоніторингом».
Свіжа аналітика та практичні кейси - завжди під рукою. Замов презентацію LIGA360 прямо зараз.
