Велика Палата Верховного Суду відступила від попередніх правових позицій Верховного Суду у питанні продовження щорічної відпустки у разі тимчасової непрацездатності працівника, що припадає на період такої відпустки. Висновки викладені у постанові ВП ВС від 13.10.2020 р. у справі № 712/9213/18.
ВП ВС вважає, що продовження щорічної відпустки в разі тимчасової непрацездатності працівника, що настала під час відпустки, відбувається автоматично. Вказані дії є обов'язком роботодавця, для виконання яких достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність, засвідчену у встановленому порядку (тобто про наявність листа непрацездатності), незалежно від того, чи подав працівник відповідну заяву.
Відсутність заяви від працівника про продовження відпустки не може скасувати законодавчо встановлений обов'язок роботодавця продовжити відпустку на дні тимчасової непрацездатності. Така обставина не може бути вирішальною підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення за прогул без поважних причин.
Суд дійшов висновку, що працівник, який належним чином повідомив роботодавця про волевиявлення щодо продовження відпустки на період, що йде безпосередньо за днем припинення тимчасової непрацездатності, про наявність листка непрацездатності чи надав останньому листок непрацездатності, скористався своїм правом на продовження щорічної відпустки.
За відсутності у роботодавця можливості продовжити відпустку він може скористатися своїм правом і відкликати працівника з відпустки, якщо для цього існують законодавчо встановлені підстави.
Таким чином ВП ВС відступила від правової позиції, висловленої у постановах:
- КАС/ВС від 18.07.2018 р. у справі № 223/558/15-а та від 28.04.2020 р. у справі № 200/2166/19-а;
- КЦС/ВС від 26.09.2018 р. у справі № 289/51/16-ц та від 21.08.2019 р. у справі № 466/4738/18;
- ВС від 13.09.2017 р. у справі № 6-1412цс17.
У всіх перерахованих постановах зроблено висновок, що при продовженні щорічної відпустки у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю найманий працівник зобов'язаний подати заяву про продовження відпустки та продовжувати перебувати у відпустці лише після надання згоди на це роботодавця. А така згода має бути виражена у відповідному наказі, який повинен бути доведений до відома найманого працівника.
Тобто суди звузили права найманого працівника і поклали на нього обов'язки у вигляді звернення до роботодавця про продовження відпустки з письмовою заявою та невиправдано розширили права роботодавця на обов'язкове погодження на продовження відпустки, що не відповідає як вимогам ст. 80 КЗпП, так і ст. 11 Закону про відпустки.
Такі обмеження прав найманого працівника та розширення прав роботодавця не ґрунтуються на вимогах закону, не є необхідними у демократичному суспільстві та порушують баланс інтересів сторін трудових правовідносин.
Із судовою практикою допоможе система VERDICTUM, яка містить більш ніж 70 млн. судових рішень. Бажаєте отримати тестовий доступ до системи VERDICTUM - тисніть сюди.
Підписуйтеся на наш канал у Telegram і сторінку в Facebook, щоб завжди бути в курсі бухгалтерських подій.
