Як ми вже повідомляли, Закон № 4196 передбачає скасування Господарського кодексу України з 28 серпня 2025 року та запроваджує трирічний перехідний період для адаптації державних, комунальних і приватних підприємств. Реформа оновлює організаційно-правові форми юридичних осіб, робить їх прозорішими й зрозумілішими, а також усуває дублювання та застарілі норми.
Головні аспекти реформи
Своєю чергою, Мін’юст роз’яснив зміст реформи, внаслідок якої ГКУ втратив чинність. Передусім для бізнесу та державних органів важливо: вже у перші шість місяців потрібно ухвалити рішення про перетворення державних підприємств у сучасні форми — акціонерні товариства чи товариства з обмеженою відповідальністю. У разі, якщо таке рішення не буде прийнято у встановлений строк, уряд приймає рішення про передачу єдиного майнового комплексу відповідного державного підприємства до сфери управління Фонду державного майна. ФДМУ протягом року з дня оформлення передачі приймає рішення про припинення підприємства або про приватизацію його єдиного майнового комплексу.
Крім того, Закон передбачає реформування інститутів права господарського відання та права оперативного управління, які до його прийняття становили основу правового режиму майна суб’єктів господарювання державного сектора економіки. Після завершення реформ правовий режим майна таких суб’єктів становитиме право власності або узуфрукт державного майна (особисте безоплатне володіння і користування).
Також реформа торкнеться й підприємств комунальної та приватної форм власності, організаційно-правові форми яких мають зазнати змін.
З дня введення в дію Закону забороняється створення юридичних осіб в організаційно-правових формах державного підприємства (державного комерційного підприємства, державного некомерційного підприємства, казенного підприємства), комунального підприємства (комунального комерційного підприємства, комунального некомерційного підприємства), спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об’єднання громадян (релігійної організації, профспілки), підприємства споживчої кооперації.
Через три роки з дня введення в дію Закону забороняється внесення змін до відомостей про державні підприємства (державні комерційні підприємства, казенні підприємства), комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, крім державної реєстрації:
– припинення юрособи шляхом перетворення або ліквідації та пов’язаних з цим змін до відомостей про юрособу;
– змін до відомостей про юрособу, пов’язаних із зміною керівника, або держреєстрації зміни складу комісії з припинення, голови комісії або ліквідатора, керуючого припиненням;
– змін до відомостей про юрособу, пов’язаних із передачею єдиного майнового комплексу державного підприємства до сфери управління ФДМУ;
– змін до відомостей про юридичну особу, пов’язаних із відкриттям провадження у справі про банкрутство такої юридичної особи.
Якими нормами надалі керуватися в діяльності підприємства та ФОП
Мін’юст зауважує, що значна частина положень ГКУ або дублює норми спеціальних законів, або є застарілими та втратили свою цінність. Так, до приведення діяльності підприємств у відповідність до вимог Закону №4196 підприємства керуються загальними положеннями ЦКУ щодо діяльності юридичних осіб, нормами Закону №4196, законів України «Про управління об’єктами державної власності», «Про місцеве самоврядування в Україні». У частині регулювання відносин з утворення та діяльності товариств, заснованих приватними суб’єктами, варто звертатись до спеціальних законів, наприклад Закону України «Про акціонерні товариства» та Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Відносини, що було предметом глави 13 ГКУ «Громадянин як суб’єкт господарювання. Особливості статусу інших суб'єктів господарювання», в повній мірі врегульовані главою 5 ЦКУ щодо діяльності фізичних осіб – підприємців.
Відносини, що були предметом глави 19 ГКУ «Загальні положення про господарські зобов’язання», в повній мірі врегульовані положеннями ЦКУ, оскільки книга п’ята ЦКУ в цілому присвячена зобов’язальному праву та містить подібні до норм ГКУ положення щодо зобов’язань. Аналогічно відносини, що є предметом глави 20 ГКУ «Господарські договори», в повній мірі врегульовані положеннями ЦКУ, оскільки глави 52, 53 ЦКУ аналогічним чином визначають поняття та умови договорів, порядок їх укладення, зміни і розірвання. А на заміну глави 22 ГКУ «Виконання господарських зобов’язань. Припинення зобов’язань» прийдуть норми щодо виникнення та припинення зобов’язань глав 48-51 ЦКУ.
Відповідальність за порушення зобов’язань
Загальні засади відповідальності учасників господарських відносин (глава 24 ГКУ) надалі в повній мірі врегульовані положеннями глав 3, 47, 48, 51 ЦКУ. Відшкодування збитків у сфері господарювання (глава 25 ГКУ) врегульоване положеннями глав 22 47, 48, 51 ЦКУ.
Щодо глави 26 ГКУ «Штрафні та оперативно-господарські санкції» ‑ відносини, що є предметом цієї глави, в повній мірі врегульовані положеннями глави 49 ЦКУ, що регулює відносини забезпечення виконання зобов’язань, та глав 52, 53 ЦКУ, які визначають поняття та умови договору. Так, поняття неустойки (штрафу, пені) та порядок її застосування у відносинах врегульовані статтями 549-552 ЦКУ. В свою чергу, співвідношення збитків та неустойки при порушені зобов’язання обумовлені у статті 624 ЦКУ.
Юридичні особи можуть передбачити застосування відповідних оперативно-господарських санкцій у договорах, керуючись загальними положеннями статей 611, 615, 627, 628 ЦКУ щодо встановлення окремих видів забезпечення виконання зобов’язань.
Положення щодо адміністративно-господарських санкцій в повній мірі перенесені до статті 15 Закону № 4196.
Як бути зі структурою підприємства, штатним розписом і філіями
Мінюст детально проаналізував й інші норми чинного законодавства, що прийшли з 28 серпня 2025 року на заміну положення ГКУ, а також звернув увагу на положення, які втрачають чинність разом з ГКУ, і не зайшли свого прямого відображення в інших законах, однак, за словами міністерства, їх відсутність у повній мірі компенсується системою інших правових приписів.
Так, частинами другою – четвертою статті 64 ГКУ передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.
У ЦКУ відносинам із створення відокремлених підрозділів юридичної особи присвячена стаття 95 «Філії та представництва».
Проте, аналіз ЦКУ не виявив положень, що регулюють відносини в цілому щодо затвердження структури юридичної особи та, зокрема, виділення структурних підрозділів у її структурі. Разом з тим відповідно до положень статті 88 ЦКУ основним установчим документом товариства є статут, у якому вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього. Установчий документ може містити інші положення.
Стаття 64 ГКУ також відсилала до установчого документа з питань регулювання діяльності структурних підрозділів юридичної особи.
Крім того, у нагоді можуть стати також положення спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини зі створення та діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм. Так, стаття 71 Закону України «Про акціонерні товариства» включає до компетенції наглядової ради акціонерного товариства вирішення питань про створення, реорганізацію та/або ліквідацію структурних та/або відокремлених підрозділів товариства, крім випадків, коли за рішенням наглядової ради вирішення зазначених питань делеговано виконавчому органу товариства.
Підсумовуючи наведене, в частині формування структури юридичної особи, її поділу на структурні та відокремлені підрозділи слід звертатись в першу чергу до установчих документів юридичної особи, положень про підрозділи, затверджених органами управління юридичної особи згідно з їх компетенцією.
Повноваження керівника підприємства
Частиною п’ятою статті 65 ГКУ встановлено, що керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.
Аналіз ЦКУ свідчить про відсутність кореспондуючої норми у главі 7 «Загальні положення про юридичну особу». Разом з тим слід звернутись до загальних засад ЦКУ у главі 17 «Представництво». Відповідно до частини третьої статті 237 ЦКУ представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Також відповідно до статті 244 ЦКУ представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
У свою чергу відповідно до положень статті 88 ЦКУ основним установчим документом товариства є статут. З огляду на наведене, положення щодо представлення юридичної особи її керівником без довіреності може бути визначено в установчому документі юридичної особи.
Крім того, у нагоді можуть стати також положення спеціальних законодавчих актів, що регулюють відносини створення та діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм.
Так, відповідно до частини шостої статті 82 Закону України «Про акціонерні товариства» передбачено, що голова колегіального виконавчого органу має право без довіреності діяти від імені товариства відповідно до рішень колегіального виконавчого органу, зокрема представляти інтереси товариства, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та надавати розпорядження, обов’язкові для виконання всіма працівниками товариства.
Інший член колегіального виконавчого органу також може бути наділений такими повноваженнями, якщо це передбачено статутом акціонерного товариства.
Статутом акціонерного товариства може передбачатися можливість кожного чи окремих членів колегіального виконавчого органу діяти від імені товариства без довіреності або можливість усіх чи окремих членів виконавчого органу вчиняти дії від імені товариства без довіреності виключно разом.
Відповідно до частини десятої статті 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» одноосібний виконавчий орган товариства або голова колегіального виконавчого органу товариства може діяти від імені товариства без довіреності. Статут товариства може передбачати можливість кожного або окремих членів колегіального виконавчого органу діяти від імені товариства без довіреності або можливість усіх чи окремих членів виконавчого органу вчиняти дії від імені товариства без довіреності виключно разом.
Навіть вищенаведені статті законів України «Про акціонерні товариства» та «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» обумовлюють, в першу чергу, установчий документ (статут) товариства, як акт, у якому має бути закріплено право керівника або іншого члена виконавчого органу товариства діяти від імені товариства без довіреності.
Крім того, у цьому випадку в нагоді можуть стати відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб ‑ підприємців та громадських формувань про керівника юридичної особи та про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо (пункт 12 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб ‑ підприємців та громадських формувань»).
При цьому частиною першою статті 10 цього Закону передбачено, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Застосування печатки
Статтею 58-1 ГКУ передбачено, що суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Наявність або відсутність відбитка печатки суб’єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків. Аналіз ЦКУ свідчить про відсутність кореспондуючої норми у главі 7 «Загальні положення про юридичну особу».
Проте варто звернути увагу, що стаття 58-1 з’явилась у ГКУ у зв’язку зі змінами, внесеними Законом №1206. Так, аналіз законодавства свідчить, що норми, які передбачали проставляння печатки юридичної особи на певному документі, були або вилучені, або доповнені словами «за наявності». Такі зміни, наприклад, були внесені до цілої низки законодавчих актів Законом №1982.
Крім того, слід звернути увагу, що норма статті 58-1 ГКУ є диспозитивною і дозволяє юридичній особі на власний розсуд визначатися щодо застосування нею печатки. У свою чергу відповідно до положень статті 88 ЦКУ основним установчим документом товариства є статут. Таким чином, при вирішенні питання щодо застосування печатки юридичної особи слід звертатись до положень її установчих документів.
Актуальні кадрові питання-2025 – у новій LIGA360. Військовий облік, бронювання працівників, нестандартні кейси при нарахуванні й виплаті відпускних, лікарняних тощо. Замовте презентацію прямо зараз.
Застосування оперативно-господарських санкцій
У випадку порушення стороною зобов’язань, ГКУ передбачав застосування до порушника оперативно-господарських санкцій, які відповідно до частини першої статті 235 ГКУ є заходами оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов’язання, що використовуються самими сторонами зобов’язання в односторонньому порядку. До порушника можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Порядок застосування конкретних оперативно-господарських санкцій визначається договором (статті 236 та 237 ГКУ).
Ураховуючи, що відповідно до положень господарського законодавства основним документом, який має визначати види та порядок застосування оперативно-господарських санкцій, є саме договір, суб’єкти господарювання можуть передбачити застосування оперативно-господарських санкцій, керуючись положеннями цивільного законодавства на загальних засадах.
Відповідно до частини першої статті 611 ЦКУ у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до частини першої статті 627 ЦКУ сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦКУ).
Наприклад, статтею 615 ЦКУ передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.
Також слід зазначити, що відповідно до статті 546 ЦКУ виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.
Ураховуючи наведене, можна зробити висновок, що керуючись наведеними нормами ЦКУ, сторони можуть домовитися про порядок односторонньої відмови від зобов’язання, встановлення окремих видів забезпечення виконання зобов’язання, що кореспондується з видами оперативно-господарських санкцій, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 236 ГКУ, а відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов’язання (пункт 4 частини першої статті 236 ГКУ), і так лежить у площині реалізації принципу свободи договору, зокрема, у частині вільного вибору стороною свого контрагента.
Підсумовуючи результати проведеного аналізу, Мін’юст вважає, що суспільні відносини, які охоплював предмет регулювання ГКУ, не залишаться поза межами правового поля, а його скасування не матиме суттєвого впливу на діяльність суб’єктів господарювання як у період реформи, так і після її завершення.
Алла Король,
експерт з питань обліку та оподаткування
Ознайомитися з діючими редакціями НПА, порівняти редакції і побачити заплановані зміни - можна у новій LIGA360. А ще оцінити увесь масив пов'язаних документів: судової практики, аналітики і так далі. Замовте презентацію LIGA360 для себе.
Читайте також:
- Прощання з ГКУ: які зміни передбачено Законом № 4196
- Чи можна посилатись на ГКУ в закупівельних договорах
- Перехідний період після скасування Господарського кодексу України
- Штатний розпис (не) скасовується: що змінюється з 28 серпня 2025 року
- Комплаєнс-контроль як захист підприємства від ризиків, що становлять загрозу його економічній безпеці
- Практичний гід із підготовки компанії до перевірки Держпраці
- Про ризики, на які можуть орієнтуватися органи ДПС: податкові і не тільки
- Яку бізнес-діяльність контролюючі органи вважають ризиковою
- Як тримати бізнес під контролем в умовах війни: чекліст для керівника
