Продаж товарів в Україні з прив'язкою ціни до валютного еквівалента: проблемні питання

Економічна ситуація в Україні далека від ідеалу, зокрема і через зростання інфляції. Один із варіантів вирішення "інфляційної" проблеми для контрагентів за внутрішньоукраїнськими операціями ґрунтується на тому, що встановлена в договорі "гривнева" ціна прив'язується до валютного еквівалента. Однак цей спосіб вираження ціни має підводне каміння, про яке й розповімо у статті.

У чому проблема?

Проблема з вираженням ціни у внутрішньоукраїнських договорах в іноземній валюті виникла у зв'язку з неузгодженістю нормативних актів. Розглянемо їх.

Ціна в інвалюті правомірна

Положення ч. 2 ст. 524 ЦКУ передбачає, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (ч. 2 ст. 533 ЦКУ).

Але при цьому грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях (ч. 1 ст. 533 ЦКУ).

Ціна в інвалюті неправомірна

Згідно з ч. 2 ст. 198 ГКУ грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті тільки у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Тобто ст. 198 ГКУ дає змогу виражати грошові зобов'язання в інвалюті тільки у випадках, коли суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в інвалюті відповідно до законодавства.

Інвалютні розрахунки між резидентами на території України заборонені (ст. 3 Декрету № 15-93). І виходить, що прив'язувати ціну до курсу інвалюти у внутрішньоукраїнських договорах згідно зі ст. 198 ГКУ не можна.

Аналогічні норми містить і ч. 2 ст. 189 ХКУ, відповідно до якої ціна в договорі зазначається у гривнях, а в іноземній валюті виражаються ціни в зовнішньоекономічних договорах за згодою сторін.

Крім того, згідно з положенням ч. 2 ст. 10 Закону № 5007:

Ціни на товари, які призначені для реалізації на внутрішньому ринку України, установлюються виключно у валюті України, якщо інше не передбачено міжнародними угодами, ратифікованими Україною, та постановами Кабінету Міністрів України.

Незрозумілий у цей момент також і статус Постанови № 1998. У ній передбачено, що "формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці". Витрати в доларовому еквіваленті під час формування внутрішньоукраїнських цін у цьому документі дозволено враховувати тільки в частині імпортної складової ціни.

Постанову № 1998 було прийнято в період дії ЦКУ від 18.07.63 р., ст. 169 якого тоді встановлювала, що вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством Союзу РСР.

Правомірність її застосування в цей момент викликає сумніви, трапляються судові рішення, у яких ідеться про те, що Постанова № 1998 суперечить Конституції та ч. 2 ст. 524, ч. 2 ст. 533 ЦКУ (див., наприклад, постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.01.2015 р. у справі № 904/7770/14).

Позиція офіційних органів

Офіційні органи останнім часом чітко не виражають свою позицію щодо правомірності встановлення в договорі ціни в іноземній валюті.

Податківці утримуються від відповіді на це питання й рекомендують звертатися за роз'ясненнями до Мінекономрозвитку і торгівлі України (див. роз'яснення з розділу 114.10 модуля БАЗА ПОДАТКОВИХ ЗНАНЬ).

Спрямувала за роз'ясненнями до цього відомства й Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва в листі від 22.08.2014 р. № 6837.

А Мінекономрозвитку і торгівлі України свого часу віддало перевагу фіскальному підходу. Так, у листі цього органу від 02.09.2014 р. № 3723-08/30327-07 було зроблено висновок про те, що внутрішньодержавний обмін товарами (послугами) має здійснюватись за цінами (тарифами), установленими у валюті України із перерахуванням імпортної складової частини ціни (тарифу) у національну грошову одиницю.

У листі від 29.05.2014 р. № 2413-01/17340-02 Мінекономрозвитку і торгівлі України пояснило свою фіскальну позицію тим, що за умови встановлення тарифів у валюті України та коливання курсу їх рівень, перерахований в іноземну валюту, постійно змінюватиметься, що може негативно позначитись на обсягах експорту транспортних послуг та зовнішньоекономічних зв'язках.

Було віддано перевагу Постанові № 1998 й у листі Держінспекції з контролю за цінами від 03.12.2009 р. № 200/7-6/6148.

Мін'юст у листі від 13.08.2014 р. № Ч-13744/8.2 надав невиразну відповідь із цитуванням законодавчих норм. А загальний тон листа, найімовірніше, наштовхує на сенс про неправомірність подібних дій.

Тим часом раніше офіційні органи були сміливішими й визнавали правомірним установлення ціни в договорі в іноземній валюті (див. листи Мінекономіки від 19.12.2006 р. № 89-24/103, від 20.10.2009 р. № 3804-25/544, Держкомпідприємництва від 21.12.2007 р. № 9563, Мін'юсту від 12.03.2007 р. № 20-5-132, ДПАУ від 11.03.2005 р. № 2045/6/23-5315).

Отже, у цей момент офіційні органи підтримують обережний підхід і не підтверджують можливості вираження ціни в еквіваленті іноземної валюти за внутрішньоукраїнськими договорами.