Ця сторінка також доступна для перегляду українською мовою

Перейти до української версії сайту

Уступка права вимоги: правила та порядок реалізації

Коли кредитор втрачає інтерес у виконанні боржника, він починає шукати шляхи вирішення такої ситуації. Одним із них є заміна такого кредитора у зобов'язанні шляхом уступки права вимоги. Далі пропонуємо розглянути основні принципи цього правового механізму і порядок його реалізації.

Основні принципи уступки права вимоги

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦКУ, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Для початку варто уточнити, що "права кредитора, які передаються іншій особі" та "право вимоги" є тотожними поняттями, так само як і "передача прав кредитора" та "уступка права вимоги".

Маючи це на увазі, кредитору, який бажає передати свої права іншій особі, для початку варто з'ясувати: коли заміна кредитора не допускається та які права кредитора можна передати?

Якщо говорити про випадки, коли заміна кредитора не допускається, то кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Законні заборони встановлені, наприклад, у ст. 515 ЦКУ, відповідно до якої заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Тому першим кроком кредитора на шляху до уступки права вимоги є аналіз умов відповідного договору, права за яким планується передавати, а також норми законодавства на предмет існування заборони такої заміни. Упевнившись, що заборон немає, кредитор повинен визначити, які права він може передати.

Переходимо до прав кредитора, які можна передати. За загальним правилом, встановленим у ст. 514 ЦКУ, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказане правило не є таким простим, як може здатися на перший погляд, тому кредитору слід звернути увагу на наступні моменти:

(1) зобов'язанням, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦКУ, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Тобто здійснюючи відступлення права вимоги, кредитор передає свої права не за договором у цілому (оскільки договір може охоплювати багато зобов'язань), а у розрізі конкретного(их) зобов'язання(нь).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 р. у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора;

(2) обсяг і зміст прав, що передаються, визначається первісним кредитором та новим кредитором за їх згодою. При цьому, первісний кредитор не зобов'язаний передавати повний обсяг своїх прав новому кредитору. За умови подільності зобов'язання, може мати місце часткова заміна кредитора.

Також варто звернути увагу на те, що у разі існування зобов'язання забезпечувального характеру (неустойки, поруки, застави тощо) щодо головного зобов'язання, за яким відступається право вимоги, відповідні забезпечувальні права кредитора також передаються новому кредитору.

Вищезазначені висновки зокрема підтверджуються роз'ясненнями, що наведені у інформаційному листі Вищого господарського суду України від 07 квітня 2008 р. № 01-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України". Так до нового кредитора в тому числі переходить в повному обсязі і право на неустойку як субсидіарне право. Якщо предмет зобов'язання є подільним (наприклад, зобов'язання по сплаті грошових коштів як основного боргу), то новому кредитору може бути передана лише частина прав первісного кредитора разом із субсидіарними правами у відповідній частині. Субсидіарні права не можуть передаватися самостійно без передачі основних прав за зобов'язанням;

(3) передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із (а) зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору; та (б) умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними;

(4) чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог.

Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 р. у справі № 914/868/17, це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Визначившись із тим, які права будуть передаватися, кредитору необхідно розібратися у тому, як реалізувати уступку права вимоги.

Хочете дізнатися більше про діджитал-інструменти для договірної роботи? Запрошуємо на онлайн-презентацію 18 травня. Реєструйтесь за посиланням прямо зараз.

Порядок реалізації уступки права вимоги

Уступка права вимоги здійснюється на підставі двостороннього правочину (договору), сторонами якого буде первісний кредитор, який передає права, та новий кредитор, якому передаються права. Такий договір зазвичай називається договір про відступлення права вимоги.

Для того щоб підготувати проект та укласти такий договір, первісному кредитору варто розібратися у наступних питаннях: (1) які норми законодавства застосовуються до уступки права вимоги; (2) які істотні умови договору про відступлення права вимоги; та (3) чи встановлені законодавством особливі вимоги до його форми?

Особливості уступки права вимоги викладені у ст. ст. 512 - 519 ЦКУ. Відповідно до правової позиції, що викладена у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2018 р. у справі № 910/7320/17, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги (цесії) може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу. Частинами 3, 4 ст. 656 ЦКУ передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відтак, якщо новий кредитор передає первісному кредитору грошові кошти за передані права, договір про відступлення права вимоги буде регулюватися як ст. ст. 512 - 519 ЦКУ, так і відповідними положеннями про договір купівлі-продажу.

Логічно припустити, що якщо первісний кредитор передає свої права новому кредитору безоплатно, то сторони повинні керуватися відповідними положеннями про договір дарування.

Як автоматизувати договірну роботу? Дізнайтесь на онлайн-презентації з провідними експертами юрбізу. Реєструйтесь безкоштовно, і дивіться захід 18 травня.

Юлія Савченко, юрист Asters

Зрозумівши, якими нормами законодавства слід керуватися, кредитор повинен з'ясувати істотні умови договору про відступлення права вимоги.

ЦКУ не встановлює окремого переліку істотних умов для цього виду договору. Тому кредитору необхідно керуватися загальними положеннями цивільного та господарського законодавства щодо істотних умов договору, а також тим спеціальним правовим регулюванням, яке буде застосовуватись до конкретного договору відступлення права вимоги (що залежить, як описано вище, від умов оплати за права).

Слід нагадати, що відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦКУ, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, якщо обома сторонами договору є суб'єкти господарювання, такий договір буде вважатися господарським, а згідно з ч. 3 ст. 180 ГКУ, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Слід звернути увагу на умову про предмет. Предметом договору про відступлення права вимоги є певний обсяг прав первісного кредитора, які передаються новому кредитору (іншими словами, зміст права вимоги). У зв'язку з цим, описуючи предмет, кредитору варто вказати (і) зобов'язання, право вимоги за яким відступається (тобто назва та реквізити відповідного договору); та (іі) обсяг та зміст прав, які передаються новому кредитору.

Зважаючи на положення ст. ст. 512 - 519 ЦКУ, на практиці сторони часто включають до договору про відступлення права вимоги також наступні умови:

(1) порядок, строки і сторона, відповідальна за письмове повідомлення боржника про відступлення права вимоги.

За загальним правилом, кредитор (первісний або новий в залежності від досягнутої домовленості) повинен повідомити боржника про таку заміну, інакше новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, а саме: (а) виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові буде вважатися належним виконанням (ч. 2 ст. 516 ЦКУ); та (б) боржник матиме право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред'явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання (ч. 2 ст. 518 ЦКУ).

Повідомлення боржника про заміну кредитора слід відрізняти від згоди боржника на таку заміну. Як правило, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак коли така згода вимагається, кредитор повинен її отримати. Найчастіше це здійснюється шляхом оформлення тристороннього договору, де крім первісного та нового кредитора стороною також буде виступати боржник.

У цьому контексті варто звернути увагу на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 29 травня 2018 р. у справі № 910/14716/17, відповідно до якої законодавець відокремлює надання боржником згоди на заміну кредитора у зобов'язанні та письмове повідомлення боржника про таку заміну, а відповідно і визначає різні правові наслідки недотримання вказаних вимог. Відсутність згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні, якщо обов'язковість такої згоди передбачено договором, є підставою для визнання недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦКУ договору про відступлення права вимоги, оскільки у такому випадку договір про відступлення права вимоги суперечить приписам ч. 1 ст. 516 ЦКУ. Неповідомлення боржника про заміну кредитора у зобов'язанні […] не має наслідком недійсність правочину про заміну кредитора, однак тягне за собою ризик настання для нового кредитора несприятливих наслідків, зокрема визначених ч. 2 ст. 516 ЦКУ та ч. 2 ст. 518 ЦКУ;

(2) перелік, строки і порядок передачі новому кредиторові документів, які засвідчують права, що передаються, та інформації, яка є важливою для їх здійснення.

Зазвичай первісний кредитор передає новому кредитору наступні документи: відповідний договір, специфікації, акти приймання-передачі робіт або послуг, товаророзпорядчі документи, рахунки тощо;

(3) порядок та строки надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

За загальним правилом, що викладене у ч. 2 ст. 517 ЦКУ, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання таких доказів.

Щодо цього питання варто відзначити правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 р. у справі № 910/10963/19, відповідно до якої доказом переходу прав за зобов'язанням до нового кредитора є відповідний правочин щодо відступлення прав вимоги у зобов'язанні […], а не документи, що засвідчують права, які передаються. Документи ж, які засвідчують саме право (вимогу) не є предметом договору цесії і не мають ніякого відношення до статусу цесіонарія, а тому їх не передання цесіонарію означає лише не виконання цедентом додаткового юридичного обов'язку, наявного у нього в силу закону, та не звільняє боржника від виконання своїх зобов'язань перед новим кредитором. Ні положення ст. 512 ЦКУ, ні положення ст. 517 цього ж Кодексу не пов'язують факт виникнення у нового кредитора прав вимоги у зобов'язанні з передачею документів, які засвідчують право вимоги, що передається, і так само не містять зобов'язань первісного кредитора передавати новому кредиторові оригінали таких документів.

Підготувавши проект договору про відступлення права вимоги з урахуванням вищезазначеного, кредитору залишається тільки перевірити вимоги до форми такого договору.

ЦКУ, у ст. 513, встановлює наступні правила щодо форми договору про відступлення права вимоги, а саме:

(1) договір про відступлення права вимоги вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові;

(2) договір про відступлення права вимоги у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Визначивши особливості форми основного договору, права за яким передаються, кредитор може приступати до підписання та оформлення договору про відступлення права вимоги з урахуванням вказаних вимог.

Хочете дізнатися про новий продукт для автоматизації договірної роботи? Відвідайте онлайн-презентацію 18 травня. Реєструйтесь на подію за посиланням.

Юлія Савченко, юрист Asters

Підпишіться на розсилку
Головні новини і аналітика для вас по буднях
Залиште коментар
Увійдіть, щоб залишити коментар
УВІЙТИ
На цю ж тему