Загалом зміни щодо податку на прибуток можна охарактеризувати як точкові, якихось радикальних змін не відбулося. Воно й на краще.
Дещо змінилися критерії визнання безнадійної заборгованості, пов'язаних осіб, визначення роялті. Встановлено єдиний термін подання річної декларації для всіх категорій платників. Унесено зміни до правил проведення деяких податкових коригувань щодо так званих фінансових операцій. Певні зміни відбулися стосовно постійних представництв нерезидентів. Найбільшу кількість змін унесено до норм ПКУ щодо трансфертного ціноутворення, тож вони заслуговують на окрему статтю, тому сьогодні говоритимемо лише про найважливіше.
А тепер докладніше.
Безнадійна заборгованість: прощення не буде нікому
Заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, з 01.01.2018 більше не вважається безнадійною заборгованістю, оскільки з переліку критеріїв "безнадійності", що міститься в пп. 14.1.11 ПКУ, виключено підпункт "г":
г) заборгованість фізичних осіб, прощена кредитором, за винятком заборгованості осіб, пов'язаних з таким кредитором, та осіб, які перебувають з таким кредитором у трудових відносинах, та осіб, які перебували з таким кредитором у трудових відносинах, і період між датою припинення трудових відносин таких осіб та датою прощення їх заборгованості не перевищує три роки;
Тобто раніше кредитор - платник податку на прибуток, списавши суму боргу непов'язаної з ним фізичної особи навіть до закінчення строку позовної давності, за деякими винятками, мав право зменшити фінансовий результат до оподаткування відповідно до абзацу третього пп. 139.2.2 ПКУ.
Тепер жодних винятків для фізичних осіб немає: як і у випадку з юридичними особами, їх борг визнається безнадійним за загальним правилом - після закінчення строку позовної давності (пп. "а" пп. 14.1.11 ПКУ). І лише після цього можна зменшити фінансовий результат до оподаткування. Якщо ж платник податку на прибуток поквапиться зробити це раніше, то втратить право на зменшення фінансового результату (якщо тільки немає інших передбачених у пп. 14.1.11 ПКУ підстав для визнання боргу безнадійним).
При цьому не варто забувати, що прощена сума ще й потрапляє до оподатковуваного доходу фізичної особи як додаткове благо відповідно до пп. 164.2.17 ПКУ. Тож, перефразувавши класика, - прощення не буде нікому.
Зрозуміло, що це стосується лише тих платників податку на прибуток, які застосовують податкові коригування. Невеликі платники податку з річним доходом до 20 млн. грн, які не застосовують податкових коригувань, лише списують безнадійну заборгованість за правилами бухгалтерського обліку.
Визначення пов'язаних осіб: "Про бідного гусара замовте слово"
Визначення пов'язаних осіб є важливим для правильного застосування норм про ТЦУ та деяких коригувань щодо податку на прибуток. Тож проаналізуємо зміни, внесені з 01.01.2018 до пп. 14.1.159 ПКУ.
Найголовніше, що ми тут бачимо: визначення терміну "пов'язані особи" тепер враховує концепцію кінцевого бенефіціарного власника (контролера)*. Зважаючи на те, що фактичні власники підприємств дуже часто прикидаються такими собі "бідними гусарами", ховаючись за номінальним власником, законодавець ще у 2014 році запровадив у українське законодавство поняття "кінцевий бенефіціар", зобов'язавши вносити відомості про них до ЄДР.
* Нагадаємо, що, за загальним визначенням, кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - це фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб (п. 20 ст. 1 Закону № 1702).
І тепер нарешті прямо встановлено, що юридичні особи визнаються пов'язаними, якщо кінцевим бенефіціарним власником (контролером) таких юридичних осіб є одна й та сама фізична особа (абз. 9 пп. "а" пп. 14.1.159 ПКУ).
Відповідно, фізична та юридична особи вважаються пов'язаними, якщо фізична особа є кінцевим бенефіціарним власником (контролером) юридичної особи (абз. 6 пп. "б" пп. 14.1.159 ПКУ).
Крім того, пп. 14.1.159 ПКУ доповнено двома критеріями, які й раніше логічно випливали із загального визначення терміну "пов'язані особи", а тепер прописані тут буквально:
- юридичні особи є пов'язаними, якщо повноваження одноособового виконавчого органу таких юридичних осіб здійснює одна й та сама особа (інакше кажучи, директором у них є одна й та сама особа) (абз. 10 пп. "а" пп. 14.1.159 ПКУ);
- якщо фізична особа визнається пов'язаною з іншими особами відповідно до цього підпункту, такі особи визнаються пов'язаними між собою (абз. 8 пп. "в" пп. 14.1.159 ПКУ).
Критерій пов'язаності у ланцюжку юридичних осіб приведено у відповідність до загальних критеріїв частки володіння - 20 і більше відсотків (абз. 12 пп. "в" пп. 14.1.159 ПКУ):
У разі коли частка володіння корпоративними правами кожної особи в наступній юридичній особі в ланцюгу становить 20 і більше відсотків [було: "перевищує 20 відсотків" - Прим. ред.], усі особи такого ланцюга є пов'язаними (незалежно від результатів множення).
Що ж стосується визнання осіб пов'язаними в судовому порядку, то для цього контролюючому органу потрібно буде доводити наявність не практичного контролю (хто зна, що це таке), а фактичного (абз. 15 пп. "в" пп. 14.1.159 ПКУ). Відповідну зміну внесено й до пп. 20.1.401 ПКУ, який дає податківцям право звертатися до суду для визнання пов'язаності.
Роялті чи не роялті?
Визначення терміну "роялті" має значення для правильного застосування деяких податкових коригувань, а також для визначення зобов'язань із податку на доходи нерезидентів, тому слід звернути увагу й на зміни у пп. 14.1.225 ПКУ. Незважаючи на те, що з 01.01.2018 цей підпункт викладено у новій редакції, зміни торкнулися, головним чином, переліку платежів, що не визнаються роялті (частина друга зазначеного підпункту).
Так, до нього включено платежі за передачу права на розповсюдження примірників програмної продукції без права їх відтворення або їх відтворення обмежено використанням кінцевим споживачем (абз. 6 ч. 2 пп. 14.1.225 ПКУ). Маються на увазі, зокрема, платежі за договором комерційної концесії на розповсюдження програмної продукції під певною торговельною маркою, який ще називають договором франчайзингу (саме так розповсюджувалася одна дуже популярна бухгалтерська програма) - тепер чітко визначено, що такі платежі не визнаються роялті.
Крім того, тепер встановлено, що не є роялті платежі за придбання примірників об'єктів інтелектуальної власності у будь-якій формі (у тому числі електронній), для використання за своїм функціональним призначенням або для перепродажу такого примірника (абз. 3 ч. 2 пп. 14.1.225 ПКУ). Раніше у цій нормі йшлося тільки про електронну форму примірників і лише про їх використання за функціональним призначенням. Тепер цю норму виписано ширше. Цікаво, навіщо? Невже комусь спадало на думку вважати роялті, наприклад, оплату книжковим магазином видавництву партії друкованих книжок, придбаних для подальшого перепродажу?
Річна звітність з податку на прибуток...
З повним текстом статті можна ознайомитись за посиланням (модуль БУХГАЛТЕР&ЗАКОН інформаційно-правової системи ЛІГА:ЗАКОН)
